|
Судьбу звеличують любов’ю,
Любов до мандрів, до осель…
А Васі Мащенку судилось
Ліси любити над усе…
Мабуть, це небесний знак того, що саме у переддень професійного свята зупинилося серце світлої людини, величної постаті у лісовому Всесвіті - Василя Мащенка.
Неочікувано згасла його зірка, яка спалахнула далекого 1940 року 1 лютого на Полтавщині. Родина Мащенків жила тоді у райцентрі - Чорнухах. Хлопчик ріс допитливим і тямущим. Спраглий до знань, майбутній лісівник не залишив у місцевій бібліотеці жодної непрочитаної книги. З величезного розмаїття професій обрав лісівничу. Студентські роки Василь провів у Лубнах, де навчався у технікумі. Був відмінником, тому обрати перше робоче місце при розподілі було його правом. Успішний випускник відправився на перше робоче місце у Чернігівське лісництво.
Відтоді і мережив власну лісову долю. Єдина була розлука з лісом – під час служби в армії.
Потрапивши на Кіровоградщину у 1969 році, більше ніколи не розлучався із степовим регіоном.
Половину свого життя – цілих тридцять три роки – Василь Гервасійович був незмінним лісничим Бобринецького лісництва, яке було підпорядковане Компаніївській лісомеліоративній станції, а пізніше Долинському лісовому господарстві.
Під його керівництвом у районі було створено близько п'яти тисяч гектарів захисних лісових насаджень, у тому числі тисячу гектарів лісосмуг. Василь Гервасійович з гордістю називав ці цифри. І цьому було пояснення – досвідчений лісничий твердо стояв на переконанні, що основне у лісовому господарстві – лісокультурне виробництво. Виростити й доглянути – ось що важливо, говорив він, а прийде час – зрубають і без нас.
Одягнена у зелені шати Бобринеччина – це справа рук таланту, високого професіоналізму, патріотизму й ентузіазму Мащенка. З дня у день, з притаманною йому щедрістю душі вкладав він в улюблену справу знання, уміння і досвід. Сьогодні, завдячуючи плодам його праці у зеленій зоні Бобринця, люди мають можливість відпочивати, насолоджуватись гармонійним поєднанням водних просторів, чистого повітря та свіжістю і прохолодою зелених лісових насаджень.
Мало хто знає, з якими труднощами створювалися ці ліси на скелястих бобринецьких землях, на яких щодня ламалися леміхи, як проводився лісівничий догляд за створеними захисними насадженнями, оберігалися зелені оази від пожеж. Це навіки залишилося у пам’яті лісничого Мащенка.
Кіровоградська земля сформувала його, як лісового спеціаліста вищого ґатунку. Ще до приїзду у майже безлісну місцевість знав про місцеві специфічні лісорослинні умови. Тож південні ґрунти, які приховують у собі кам’яні породи, ніби викарбовували у ньому «гранітну» натуру.
Протягом третини століття устиг втілити в життя безліч оригінальних задумів, реалізувати на практиці низку новаторських ідей. В житті – як на довгій ниві - були і підйоми, і падіння. Та наполегливій натурі було усе по плечу, а з гострих дискусій з опонентами він щоразу виходив переможцем.
За зразкову сумлінну працю лісничого 1-го класу Василя Мащенка було відзначено не однією високою нагородою. І найзначиміша серед них – почесне звання заслуженого працівника сільського господарства України, яке присвоєно йому у 1999 році.
Мащенко - з настирливих людей. Відверто принциповий і від душі щирий. Колись це завадило йому вступити до лав Комуністичної партії. Напевне ж, зашкодило і кар’єрному злету. Не був членом партії, а відтак не міг займати високі керівні посади. Однак про це він анітрохи не жалкував. Йому достатньо було свого місця - на посаді лісничого успішно реалізував себе, був знаним у лісівничому товаристві. У свій час Василь Гервасійович Мащенко єдиний від Кіровоградщини отримав запрошення і став одним з 45 учасників Всесоюзного з’їзду лісничих від України, який проходив у Москві.
До Мащенка завжди тягнулися люди. У своїй професії він - один з кращих спеціалістів зі степового лісорозведення, тож за професійними порадами до нього зверталися не лише лісівники-виробничники, а й науковці.
Після більш як піввікового служіння лісам, у 2006 році Василь Гервасійович з чистою совістю передав справи лісівництва Дмитру Богданову. Дуже тішився тим, що не прогадав: віддача від наступника є, а значить, його досвід і знання знайдуть продовження у наступних поколіннях.
Однак, як говорив Мащенко, трохи гірчить на душі від переживань за майбутнє наших лісів. У Бобринецькому районі у резерві лісівників залишилось обмаль земель під посадку лісів. Багато площ уже розпайовано…
Маючи чимало заслуг перед галуззю, можна було б і відпочивати на лаврах. Однак, відчуваючи себе потрібним колегам, Василь Гервасійович не поривав з роботою до останнього подиху. Хоч і не повний день – здоров’я вже було не те - до останнього дня свого життя працював комірником. Бобринчани, крім лісу, вирощують ще й різні сільгоспкультури. Приймати і зберігати цей скарб доручили саме Мащенку, бо надійнішої за нього людини на цю посаду не знайти.
Багато жителів Бобринця прийшло провести в останню дорогу добру і світлу людину, яка готова була завжди прислужитись не лише лісу, а й кожному, хто потребував його допомоги.
Він також високо цінував традиції лісової родини Кіровоградщини – не залишати нікого в біді. Пишався тими добрими справами, які створюються руками і любов’ю лісівників, лісовим братством, відданістю колег особливій професії…
Колеги-лісівники, прощаючись із Василем Гервасійовичем Мащенком, звернулися до жителів Бобринця з проханням: берегти і примножувати степові ліси рідного краю. Це буде найкращою пам’яттю про лісничого Мащенка, який зробив значний особистий внесок у безпечне екологічне благополуччя Бобринецького району.
У день свого професійного свята, 18 вересня 2016 року лісівники Кіровоградщини схилили голови перед світлою пам’яттю Лісівника з великої літери - Василя Мащенка.
Вічна йому пам'ять, земля пухом і царство небесне.
Валентина Токарчук,
голова обласної організації профспілки
працівників лісового господарства
| 